Розвиток
музичного слуху в дітей.
На основі психологічних
досліджень встановлено, що молодший шкільний вік є особливим періодом у житті особистості. Під час
навчання здійснюється розвиток в учнів
усіх пізнавальних процесів. Вони виявляються зокрема в розвитку
сприймання: діти швидко реагують на музичний твір, орієнтуються в його
характері, добре впізнають музичні
образи,запам’ятовують мелодію.
За даними досліджень (А. Коган,
Н. Тимофеєва) у молодшому шкільному віці підвищується здатність розрізняти
висоту звуків, зростає гострота слуху. Так учні 3 -х класів розрізняють висоту
тонів у 2,7 разів точніше, ніж першокласники. Точність сприймання і відтворення
звукових сигналів підвищується в учнів в 3 – х класів, порівняно з
першокласниками в 1,6 раза.
Експериментальні дані свідчать про те, що діти цього віку під
керівництвом їх навчальною діяльністю можуть легко визначити у незнайомій
мелодії динамічні відтінки, ритм, рух мелодії (вверх, вниз), голосоведіння
(плавне, уривчасте, ритмічне), і завдяки цьому успішно її запам’ятовувати.
Музичний слух у повній мірі
необхідний під час будь – якого виду музичної діяльності (слухання музики,
виконання музики, створення музики). Слух взагалі є основним каналом, через
який здебільшого відбувається сприйняттям музики. Решту інформації дають
відчуття вібрації повітря поверхнею шкіри, зір – під час споглядання музичної дії
та рух – під час гри, танцю , співу.
Розрізняють три основні грані
музичності:
·
Інтелектуальну, яка
проявляється у відчутті ритму, в здатності розрізняти висоту, силу і тембр
звука;
·
Емоційну або емоційно
– естетичну, яка виражається в енергійності сприймання і любові до музики;
·
Творчу, яка
виявляється у фантазії, вільному, образному самовираженні.
Щоб
досягти повного відчуття та злиття всіх
компонентів музичної інформації, потрібний музичний слух.
Звукові відчуття бувають ударні, ударно
– ритмічні, силові (гучність), звуковисотні,
темброві. Для дітей молодшого віку доступні ударно – ритмічні і силові
відчуття. Тому на початку навчання і музичного розвитку треба виробляти саме ці
слухові співвідношення.
Наприклад на уроках ми застосовуємо
групу ударних інструментів, а саме починаємо з шумових ударних. Це бубен, мара
каси та малий барабан. Діти із захопленням виходять до інструментів і
влаштовують не великий «концерт». Починаємо з простого: відчуття сильної та
слабкої долей, а потім створюємо певний ритм. Інструменти звучать почергово або
одночасно, таким чином діти слухають один одного і можуть проявити себе,
як самостійно, так і в колективі.
Далі слід розширювати слухові
уявлення, посилюючи розвиток
звуковисотних відчуттів, а згодом
тренувати темброво – тональні.
Найкращим засобом для
розвитку музичного мислення, свідомого
сприймання музики, всіх елементів музичного слуху вважається спів. Адже учні,
інтонуючи голосом та внутрішньо уявляючи
звуки конкретної висоти, тренують гостроту їхнього музичного слуху.
Наприклад можна розпочати з
вправи - гри «Літачок»: діти починають гудіти на низьких нотах «прогрівають
моторчик», а тоді починаємо злітати – піднімаємось до високих ноток, і
приземляємось назад.
При співі діти піднімають руку в
залежності від висоти мелодії, таким
чином розвиваємо звуковисотні відчуття, або викликаю декілька дітей на середину класу, даю їм
карточки з написаними нотками, торкаюсь плеча дитини, щоб та відтворила
потрібний звук,звичайно з допомогою вчителя. Можуть і діти з класу називати
нотки, так у нас утвориться «живе піаніно».
Під впливом різних умов розвитку
кожної дитини музичний слух оформляється
по своєму. В цьому особливості слухових вражень специфіка слуху кожного
школяра.
За чутливістю до висоти звуків
музичний слух розрізняють як абсолютний та відносний. Абсолютний слух – це
здатність чути абсолютну висоту звуків,які людина з легкістю визначає, якщо
зіграти на будь-якому інструменті. Цей
вид слуху – явище суто акустичне і до музичності стосунку не має. Можна мати
цей слух але бути байдужим до музики.
Відносний слух – це можливість людини приблизно розрізняти
звуки за висотою. Він піддається розвиткові аж до абсолютного. Але і цей вид
слуху ще не є ознакою музичності. Мусимо пам’ятати, що музичність – комплекс
специфічних здібностей, серед яких слух, безперечно, посідає величезне, але не
єдине місце.
Так, академік Б.Асаф єв,вивчаючи
музичність дітей, відзначив у своїх спостереженнях, що наявність абсолютного слуху нерідко заважала їм
сприймати більш складні утворення в музиці, ніж окремі звуки. Діти ж з
відносним слухом часто виявляли здатність до бурхливого розвитку музичного
відчуття і поєднували з глибоким та серйозним інтересом до музики.
Великий внесок у наукове вивчення
музичного слуху зробив ще один вчений, Б. Теплов. Він приділив велику увагу
поняттям мелодичний і гармонічний слух.
Перший –
здатність розпізнавати, відтворювати, точно інтонувати мелодичну горизонталь.
Другий - здатність сприймати звуки в їх взаємодії,
чути вертикаль музичної фактури.
На підставі експериментальних
досліджень здібностей дітей і дорослих, Б.Теплов з ясував, що відчуття музичної
висоти виникає лише на основі ладового
відчуття, тобто здатності визначати
висоту звука порівнянням його з іншими. У музичній культурі широко
побутує також поняття внутрішнього слуху, тобто слухової
уяви, яка визначається як здатність уявляти собі ритмічну і звуковисотну
тканину музичного твору без його реального звучання.
Розвиток
мелодичного слуху
Надзвичайно важливим проявом
мелодичного слуху є чутливість до чистоти інтонування , як у власному так і в
чужому виконанні.
Більшість малих дітей співає
нечисто через розлад музичних здібностей. Через цей факт, який виявляється у
нескоординованості голосу і слуху,
зміщенні співочого діапазону, недорозвиненості частини голосового апарата, не
варто ставити дітям тавро немузичних. Це можна перевірити , якщо їм
запропонувати проаналізувати чистоту співу знайомих всім пісень іншими.
Початком роботи з дітьми , які
мають недорозвинений голосовий апарат, голосо – слуховий розлад, буде
відгадуванням мелодій у чужому виконанні, визначення помилок допущених сусідом,
неправильних інтонацій, які можуть бути запрограмовані навмисно, порівняння
тієї самої фрази чи пісні в цілому.
Наприклад, можна пограти в гру
«Луна»: вчитель простукує ритмічний
малюнок і просить учня повторити.
Спочатку це нескладні ритми, які поступово можна ускладнити. Ритмічний малюнок
можна замінити уривком мелодії, або проспівати фразу на склад «ля - ля».
Надалі слід працювати над сприйманням
і пізнаванням мелодичної кривої в цілому. При цьому важливо вправляти голос
дитини та розвивати уважне прислухання до того , як виконують пісні чи
фрагменти звукорядів інші учні щоб досягти повного відчуття інтервалів, треба
увійти в наступну стадію розвитку
мелодичного слуху, коли дитина навчається чути і відтворювати мелодію в
цілості музичного змісту.
Досягнувши точності відтворення
звуків, відчуття інтервалів, вміння завершити музичну побудову, слід
продовжувати розвиток мелодичного слуху.
На уроці я використовую музично –
дидактичну гру «Співаємо з нот». Пишу на дошці літери Д Р М Ф С Л С Д
скорочений запис назв нот. Переводячи
указкою з літери на літеру, співаю з учнями нескладні мелодії. Якщо діти
не попадають на потрібну висоту одразу, то вчимося «перебігати» тихенько
голосом (по щабельках гами) від однієї ноти до іншої.
Важливе місце у розвитку
мелодичного слуху посідає слухання музики. Сприймання музики – складне
завдання, зокрема на початковому етапі навчання. Справа в тому, що молодші
школярі можуть бути неуважними, потім знов слухати музику, не помічаючи, що
взагалі певний час не слухали її. Уже в 6 – річному віці діти здатні прослухати
музичний твір і визначити настрій,його характер, найяскравіші засоби музичної
виразності.
Музика, яку слухають діти,
повинна відповідати тим же вимогам, що й пісні, які вони розучують. Доступність
музики визначається перш за все її змістом, близькістю тематики інтересам
дітей, а також обсягом музичного твору.
Учні 6 – 7 років можуть уважно слухати музику лише 1,5 – 2 хвилини. Поступово
обсяг уваги дітей розширюється, і у 3 – 4 класах тривалість музичної п’єси може
тривати 3,5 – 5 хвилин.
Розвиток
гармонічного слуху.
Треба нагадати, що гармонічним
називаємо музичний слух у сприйманні і
визначенні співзвуч, фактурної вертикалі, багатоголосся музики. Гармонічний
слух складається з двох моментів: відчуття злиття звуків і барв, які при цьому
утворюються в музиці та чіткого уявлення
ролі звучання кожного тону в акорді чи в поліфонічному поєднанні їх.
Розвинений гармонічний слух дає
можливість визначати взаємозв’язок між
співзвуччям у функціональному поєднанні (цьому допомагає ладове почуття), а
також різницю між консонансами (більший ступінь злиття) і дисонансами (менший).
Поняття «гармонічний слух» включає в себе явище фонізму, тобто чуття тембру
акордів. Адже існують звуки прості та складні за спектром, від чого і залежить
тембр. Зливаючись у співзвуччя, звуки утворюють нове забарвлення акорду, що і
вловлює треноване музичне вухо, даючи можливість розрізняти акорди, якої б
складності вони не були.
На уроках музики, розвиваючи
чуття багатоголосся, я починаю з музично – дидактичної гри «скільки чуєш
звуків?». Маємо декілька варіантів : вчитель грає на фортепіано поодинокі
звуки, та співзвуччя, інтервали, акорди, учні говорять скільки звуків вони
чують; учні, заплющивши очі витягують руку вперед і показують пальцями кількість звуків.
Гармонічний слух – відчуття більш
глибоке і комплексне, ніж мелодичний слух. У дітей молодшого шкільного віку він
майже нерозвинений, а тому його виявлення та розвиток потребують клопіткої,
тривалої праці. Без нього неможливо навчити дітей розуміти і виконувати
багатоголосну музику.
Специфіка розвитку поліфонічного слуху молодших школярів
визначається готовністю дітей до окремих
видів діяльності, психологічними можливостями їх сприймання. У контексті
дослідження виявлено, що для дітей молодшого шкільного віку в українських
школах на початковому етапі навчання органічним «фундаментом» розвитку
поліфонічного слуху є український музичний фольклор. Дитячий музичний фольклор
забезпечує нерозривний зв'язок з мовою, рухом і грою, що відповідає дитячій
психології. Для українських пісень характерне багатоголосся із самостійністю
голосів, мелодичною виразністю кожної партії.
Знайомлячись з різноманітними
поліфонічними зразками, учні більш свідомо і зацікавлено сприймають зразки
музичної культури, усвідомлюють складні класичні поліфонічні твори у процесі
подальшого навчання.
Результативність розвитку
поліфонічного слуху музичних школярів залежить від забезпечення відповідних
педагогічних умов, а саме: вибору навчального репертуару на національному матеріалі; застосування співу
без супроводу, характерного для народних пісень; включення у навчальний процес
усіх видів поліфонії у такій послідовності: контрастна, імітаційна,
підголоскова; залучення елементів українського національного орнаменту, як
засобу візуалізації поліфонічної фактури; створення атмосфери творчої
активності , невимушеності та підтримки творчих досягнень учнів.
Слухання
музики.
Уміння слухати і чути музику не є
вродженою рисою. Пізнавально-творчі можливості учнів розвиваються у спілкуванні
з музикою, в процесі цілеспрямованого
аналізу музичних творів. Отже тільки власна діяльність є запорукою
глибоких переживань, емоційної насолоди, високих художніх смаків. «Справжнє,
пережите і продумане сприймання – основа всіх форм залучення до музики, бо при
цьому активізується внутрішній, духовний світ учнів, їх почуття і думки», -
писав Д. Кабалевський – «поза сприйманням музики, як мистецтва взагалі не
існує. Марно говорити про будь який вплив музики на духовний світ дітей і
підлітків, якщо вони не навчилися відчувати музику, як змістовне мистецтво,яке
несе в собі почуття і думки людини, життєві ідеї та образи».
Особлива ефективність впливу
музики полягає в тому, що у різних дітей актуалізуються різні, суттєві
переживання. Дитина не просто виховується, а й розвивається у най значущому для
неї напрямі. Тому виховання музикою має найточніше, найдоцільніше спрямування
на розвиток духовного світу кожного школяра. Воно не є ізольованим процесом, а
пов язується із загальним розвитком учня, здійснюється у контексті становлення
цілісної особистості.
Слід враховувати , що вплив музики
на особистість складається з численних слухацьких вражень, які накладаються
одне на одне, поступово збагачуючись і поглиблюючись. Робота над кожним твором
має вводити школярів у світ глибоких почуттів і роздумів: про добро і зло, про
любов і ненависть тощо. При цьому на музичний розвиток учнів благотворно діють
два чинники: багатство музичних вражень,з одного боку, та повторність вражень –
з другого.
У процесі слухання та сприймання
музики включається досвід безпосередніх переживань і роздумів учнів, який
формується під впливом музичного мистецтва, а також художній досвід, пов'язаний
з виконанням музики.
Особливість слухання музики
полягає в тому, щоб у поєднанні звуків різної висоти, тривалості, сили, тембру
відчути красу звучання, виразність, почути цілісні художні образи, що
викликають у слухача певні настрої, почуття і думки.
У різних учнів один і той самий
твір може викликати різні асоціації, залежно від індивідуальності слухача, його
духовної культури. Чим молодший слухач, тим більше він опирається на поза
музичні асоціації.
Отже дитяче сприймання музики належить
розглядати не як елементарний рівень, а як особливу сферу дитячої
життєдіяльності. Зокрема молодшим
школярам властивий сенсомоторний характер музичного сприймання. Вони віддають
перевагу музиці веселій, моторній, особливо реагують на масивність і динаміку
звучання, темп і регістр, темброву палітру музики, запитальний, стверджувальний
і розповідний характер музичного висловлювання .
Творчі завдання.
1.Сприйняття музики:
ü Викликати емоційний відгук на пісні різного характеру;
ü Відрізняти на слух правильність співу товаришів;
ü Вчити розрізняти і називати окремі частини музичного твору (вступ, закінчення,
заспів);
ü Вчити розрізняти жанрову основу пісні (вальс, марш,
хоровод, колискова);
ü Відчувати характер твору.
(музично-дидактичні ігри: «На
якому інструменті граю?», «Відгадай та зіграй як я», «Придумай мелодію».)
2. Розвиток музичного
слуху:
ü Вчити дітей розрізняти звуки за висотою;
ü Вчити розрізняти звуки за тривалістю;
ü Закріпити уміння відтворювати прості мелодії;
ü Уміти показати рукою рух мелодії вгору, вниз, чергування
довгих та коротких звуків;
ü Розвивати чистоту інтонування голосом;
ü Навчати сольному співу, та співу acapella.
(музично-дидактичні ігри:
«Літачок», «Ми в мажорі, чи в мінорі», «Куди біжать нотки?».)
3. Пісенна творчість:
ü Активізувати внутрішній слух;
ü Розвивати творчу ініціативу;
ü Втілювати у спів життєві враження від спілкування з
довкіллям;
ü Відображати свої емоції в кольорі та під час співу;
ü Імпровізувати мелодії на заданий текст.
(музично-дидактичні ігри:
«Імпровізуємо супровід», «Співаємо носиком», «Фізкульт. хвилинка для язика».)
Немає коментарів:
Дописати коментар